#ninjafam під час війни: Ірина Коркушко
Починаємо цикл історій про людей з #ninjafam, які через повномасштабну війну були вимушені покинути Київ.
Ірина Коркушко — популярний блогер та директор PRentkovych Agency, зараз вона активно займається волонтерською діяльністю у фонді «НАРОДЖЕНІ БУТИ ВІЛЬНИМИ». Вони відправляють конвої з продуктами першої необхідності на ті території України, які потребують їх найбільше.
Розповідаємо про її шлях разом із маленькою донькою Мією з Києва до невеликого міста Порту в Португалії: три дні шляху у соціальному транспорті, інтерв'ю для CNN після приїзду.
Привіт. Як і де для вас почалася війна? Коли ви дізналися про повномасштабний напад Росії. Чи пам'ятаєте перші діалоги у месенджерах?
Війна почалася у мене в квартирі, яку ми тільки відремонтували й ночували там лише одну першу ніч. О п'ятій ранку я прокинулася від вибухів, відразу чомусь зрозуміла для себе, що це надовго. Запаслася терпінням, пішла в душ. Купалася дуже довго, напевно, десь у два рази довше, ніж зазвичай. Вимила голову, зробила маску, намагалася насолодитися цим походом у душ. Я розуміла, що попереду велика й довга дорога, яка затягнеться на невизначену кількість часу.
Потім ви їхали через Польщу з величезною кількістю домашніх тварин. Розкажіть, як пройшов ваш шлях до Португалії.
Спершу ми поїхали на західну Україну. Дорогою оголосили про загальну мобілізацію і ми зрозуміли, що треба роз'єднуватися. Я пам'ятаю, як ухвалили це складне та важливе рішення. Чоловік тоді вийшов на заправку, а я посиділа, помолилася, подумала й запропонувала, що нам із Мією треба виїжджати.
Зателефонувала своїй подрузі, запитала, чи можемо ми зупинитися у Варшаві. Потім її чоловік нас забрав. Ми були без машини, а пішки пройти було неможливо, тому нас посадили до кузова якоїсь машини: там було десь 12 дітей. І ми ось так їхали півночі: я, собака, дві валізи. Я з тих щасливиць, які мали хоч якийсь багаж.
Чому саме Португалія та місто Порту? Розкажіть про ваш розпорядок дня зараз? Чи думаєте в якийсь момент повернутися до Києва?
Португалію обрала серцем. Дуже багато думала про вибух на Чорнобильській АЕС, тож шукала щось максимально віддалене. Плюс люди, з якими я спілкувалася на той момент, саме таки вибрали Португалію. Я подумала, може, це знак? Більше несвідоме рішення, ніж свідоме.
У Порту нас зустрів хлопець і ми жили два місяці в кімнаті в його квартирі. Запропонував свою допомогу із Швеції. Я думаю, це теж було важливо.
Чи відчутна підтримка Португалією України? На рівні місцевих жителів чи уряду. Після прибуття у вас брали інтерв'ю CNN, чи були запити від ЗМІ?
Коли я приїхала до Португалії, довго вивчала місцеві чати. І там було чітко сказано, що якщо потрібна ”лафа”, то це точно не про Португалію. Я шукала країну, в якій зможу розраховувати на себе, а допомога це швидше бонус, але точно не основний фактор.
Тут є мінімальна допомога, наприклад поїзд між містами. Я використала це кілька разів для українців безкоштовно. Плюс є соціальні виплати, але поки що я їх ще не отримувала. Ну, є просто підбадьорення від місцевих жителів, цього досить багато.
Ми їхали на соціальному транспорті, бо собака не мав паспорта, а я чомусь не додумалася зробити його в Польщі. На літак нас не брали. І ми просто їхали дві ночі та три дні. Було дуже довго та виснажливо, а потім нас ще зустрічали місцеві журналісти. Я навіть не припускала, що так буде.
Якщо не помиляємось, ваш чоловік Олексій зараз в Україні. Як побудований ваш спільний побут зараз, як часто ви спілкуєтесь?
Мій чоловік зараз в Україні. Ми дуже активно займаємося благодійністю, тому що його рід діяльності якраз пов'язаний з їжею. Він менеджер закупівлі зернових у великій компанії. Він має величезну кількість контактів, що допомагає закуповувати продукти першої необхідності. Зараз разом із благодійним фондом ми робимо постачання курячого яйця, соняшникової олії, м'яса та ще тонни продуктів для територій, які цього потребують.
Розкажіть про ваш волонтерський досвід зараз. Наприклад, про співпрацю з «НАРОДЖЕНІ БУТИ ВІЛЬНИМИ», яка постачає гуманітарну допомогу для України.
Цей волонтерський проект я вибирала довго, бо мені дуже важливо вступити у партнерство з організацією, яка дуже якісно робить свою роботу. І при цьому я можу підписуватись своїм ім'ям.
На мою думку, ми зробили багато класних речей протягом двох тижнів, це дуже запалює: хочеться допомагати більше й більше. Тому що до цього моя допомога була точковою, а зараз вона вже більш глобальна, масштабніша. І це прям дуже заряджає мене! Окремий привіт хочу передати Олені: «Олено, ти крута!»
Чи вдається абстрагуватися від негативних думок і працювати?
Мені здається, абстрагуватися в наш час — це взагалі таке ефемерне поняття, тому що реальність весь час заштовхує в себе і каже: "якщо тобі здається, що все добре, то, дорогий, тобі просто здається". Багато про це думала й глибоко все це відчула.
Ну й питання насамкінець: чи є в Португалії хороші суші, чи саме час для Ninja зайти на закордонний ринок?
Чесно, як я мрію про ваші суші, господи. Особливо ті, в яких всередині краб. Я просто душу за них віддала б. Треба вже у Порту обов'язково відкривати Ninja Sushi.